Отак минають весни рік за роком,
У серці залишаючи сліди,
Іде життя своїм невпинним кроком
Вдягаючи у спогади стежки…
Не оглядаюся, – бо там нема дороги,
Назад не може бути вороття,
Залишила отам свої тривоги,
Тепер я сильна, я тепер жива!
Бо не сама, бо вже страху́ не маю,
Іду, прямую, вільною ходою,
Господь мене за рученьки тримає,
Наповнюючи шлях мій добротою…
І перешкоди зовсім не лякають,
Вони – ніщо, такий собі туман,
Крізь них іду, до сонечка ступаю,
Пірнаю у життєвий океан…
16.08.2017.
© Автор Британ Галина Ярославівна