Зриває вітер з дерева листки,
Мов диригент на дикому концерті,
Об’єднує шалених хмар шматки,
І витанцьовує в повітрі танець смерті.
Схилилася у розпачі верба,
Корінчиками землю обіймала,
Найбільша гілка – джерело життя,
Упала вниз і небо заридало.
Листочки затремтіли, застогнали,
Утративши свою міцну опору,
І падав дощ, і небо все палало,
Лиш вітер затаївся у цю пору…
9.07.1997
© Автор Британ Галина Ярославівна