Дитяче оповідання “Правильний вибір”

Мишко прокинувся в гарному настрої. Поспіхом поснідавши, побіг до школи. У школі хлопці жваво обговорювали гру, яку вони вчора грали по комп’ютеру в он-лайн – режимі. Віктор пишався найбільше :
– Я вчора був в ударі! – Кричав він.
Так, вчора він дійсно виграв, і дуже з цього радів. Мишко забіг в клас, всі думки його були про вчорашню гру.
– Ти грав нечесно – звинуватив він Віктора, який хитро усміхався.
– А в бою всі методи хороші, – відказував той у відповідь.
Мишко хотів було заперечити, але продзвенів дзвінок і до класу увійшов учитель.
Хлопчик швидко сів за парту, шукаючи у портфелі зошит з домашнім завданням. І тоді він згадав, що зошит залишив дома. Ох ця неуважність!
Вчитель – Олексій Іванович проводив перевірку домашнього завдання. Мишко сидів, похнюпившись.
– Мишко, а у тебе яка відповідь у задачі? Мишко повільно підвівся, тихо пробурмотів:
– Я забув зошит дома.
Він знав, що Олексій Іванович не любить неуважності, і дуже негативно ставився до невиконання домашніх завдань.
– Так, – суворо продовжив учитель, – прошу тебе до дошки, розв’яжи задачу зараз.
Мишко неквапливо підійшов до дошки, став писати, та щось не дуже добре це у нього виходило. На передній парті сиділи Тарас з Віктором, які весело переглядалися між собою – Схоже Мишко ще й двійку сьогодні схопить. Так і сталось. Мишко отримав двійку. Після уроків , сумний він поплентався додому. Вдома мама з татом жваво щось обговорювали, сміялися. Мишко знав – зараз їх настрій погіршиться.
– Привіт – радісно сказав тато – ну як успіхи в школі синку?
– Нормально, – сумно відповів хлопчик.
Тато щось запідозрив.
– А щоденник покажеш?
Мишко повільно вручив татові щоденник. Він бачив, як погасла у татових очах іскра радості, тато розчаровано сказав:
– Сину, ти ж добре знаєш геометрію, що це таке?
– Та я забув домашнє завдання виконати.
– Зрозуміло, загрався, сину, будь уважнішим, я вірю, що такого більше не буде.
– Обіцяю, тату, – Мишко бачив, що розчарував батька, це було дуже неприємне, огидне відчуття. Хлопчик обіцяв собі – більше цього не буде!
Тут в розмову втрутилася мама:
– Синку, скоро канікули, поїдемо до бабусі, в село.
– Ох, в село, – невдоволено похнюпився хлопчик, – там же комп’ютера немає і Інтернету,
– Нічого, в світі є набагато цікавіші розваги ніж твої ігри.
Бабусю Мишко любив, але у неї йому було дуже нудно.
Настали канікули. Віктор і Тарас хвалились, що будуть грати нові рівні, байдикуватимуть. Мишко ж з мамою і татом поїхав у село. Тут він ходив геть пригнічений. Пес Бровко кинувся до нього, радісно махаючи хвостом,
– Пішов від мене, – крикнув хлопчик, – теж мені приятель.
Мишко бродив біля річки, кидав камінці,- яка нудьга,- думав він.
– Агов, – почув він голос за спиною, – а ти граєш футбол.
Це був хлопчик із сусіднього двору, Тимофій.
– Нам не вистачає одного гравця, пограєш з нами?
Мишко не дуже любив це гоніння за м’ячем, його більше цікавив комп’ютер.
Тимофій наполягав.
– Добре, – сказав він. І вони побігли до гри.
З того часу Мишка мов підмінили. За декілька днів, він уже забив свій перший гол. Ох як він про це радісно розповідав татові, потім мамі, бабусі. Це було його досягнення, справжнє, не фальшиве. Він полюбив цю гру, і здобув багато нових друзів.
Одного разу, вони затримались за грою, і Мишко ішов додому коли вже добряче стемніло. Ішов стежинкою через поле, і , почувши дивний звук, завмер. Глянув в бік – там стояв великий чорний пес, грізно гарчав, здавалось був готовий накинутись на нього . Мишко стояв, не змігши зрушити з місця. Його охопив дикий страх. І тут, з кущів вискочив Бровко, малий бабусин собачка. Він так грізно кинувся на захист хлопчика, став гарчати, що великий пес від здивування позадкував, а потім розвернувся і побіг геть. Мишко дивився на Бровка і розумів, – він справжній друг, як він цього раніше не розумів. Він підійшов до нього, і, поклавши руку йому на голову. Сказав:
– Спасибі, друже.
Тепер вони були нерозлучні друзі.
Літо закінчилось. Мишкові тяжко було прощатися з друзями, з Бровком, але він обіцяв що як тільки знову будуть канікули – повернеться.
Першого вересня він зустрівся з Віктором і Тарасом. Вони далі щось говорили про свої комп’ютерні ігри, та Мишку це було чомусь не цікаво, йому це все здавалось таким чужим, таким несправжнім. Він просто мовчки стояв, а думки його були далеко…
Минуло чотири роки.
Сьогодні у школі все дуже святково, – відбудеться зустріч з відомим футболістом, який приїде привітати команду їхньої школи з успіхами на змаганнях.
В актовому залі всі чекали. Ось і він, – відомий гравець Динамо. Хлопці затаїли подих. Який він мужній. Мабуть кожен з них хотів би бути схожим на нього.
Він довго говорив про те, як важливо займатися спортом. Всі слухали. А потім він викликав капітана футбольної команди їхньої школи, і вручив йому кубок, – за досягнення!
Віктор і Тарас сиділи на лавці і дивилися, як цей поважний, такий відомий спортсмен тисне руку їх другові Мишку, і каже, що його чекає велике майбутнє. Можливо і вони були б на його місці, якби колись зробили правильний вибір.
29.01.2014
© Автор Британ Галина Ярославівна