Ви вірите в сни? Вони бувають такі різні – емоційні і суєтні, добрі і неприємні, віщі і пусті… І мені, як і кожному з вас сняться сни, та один запам’ятався на все життя…
Мені було років шість або сім. В цей час наша сім’я – мама, тато, я і дві мої сестрички, жили в будинку біля церкви. Будинок стояв внизу, а церква височіла на горбочку. Ввечері батько з двома моїми сестричками зібрався їхати до бабусі. Дорога туди була не близька, кілометрів сто. Зима розкошувала, посипаючи білим лапатим снігом дороги. Повернутися вони планували через кілька днів. У той час, батько працював водієм великого вантажного автомобіля, яким вони й поїхали. А ми з мамою, провівши їх, лягли спати.
І от сниться мені сон – я граюся на галявині внизу біля церкви, і вмить, з землі, наче виростають яскраво-білі, сяючі сходи, підіймаються понад церквою і ведуть до неба, а на верху у неймовірному світлі видніється постать Ісуса. Потім, недалеко від мене, з’являється мій батько, який, тримаючи за руки моїх сестричок, прямує до сходів. Я хотіла було підбігти до них, але не могла зрушити з місця, та й вони наче й не помічали мене. Пройшовши повз мене, вони стали підійматися сходами вгору. Спочатку мені було цікаво, і я спостерігала за ними, та коли вони пройшли половину шляху, я відчула в серці величезну тривогу і тугу, наче я не побачу їх більше ніколи… Це відчуття було настільки сильним, що я стала кричати: «Тату, таточку, куди ви? Невже ви залишите нас з мамою самих? А як ми без вас?» Я кричала, та тато йшов і не зупинявся. Тоді я глянула на Ісуса своїми заплаканими дитячими очима. Він дивився на мене, наче хотів відчути наскільки ці люди дорогі мені, а потім, перевівши погляд на тата, підійняв руку, наче вказуючи йому повернутись назад. За мить вони були уже внизу, біля мене. Щастю моєму не було меж. Я довго обіймала їх. Я відчувала спокій і неймовірну вдячність Господу…
Прокинувшись зранку, я побачила, що батько з сестричками вдома. Виявилось, що вночі вони повернулися додому. Проїжджаючи повз глибоку прірву, машину занесло і вона зірвалася вниз, та повисла на бар’єрній огорожі, яка ледь-ледь втримувала її. Дивом татові вдалося вирулити та виїхати на дорогу. Він довго не міг оговтатися, і навіть не міг рушити з місця, адже всі вони були за мить до чогось страшного… Прірва була неймовірно глибокою… Оговтавшись, він пересвідчився, що з донечками все гаразд, завів машину і поїхав назад. Отак, поки я спала, вони всі троє, дуже перелякані та живі й здорові, повернулися додому.
Можливо, хтось скаже, що це дитячі вигадки, можливо, хтось скаже, що це просто збіг, та я надто яскраво пам’ятаю цей сон і відчуття, які пережила тоді… Кожну мить я дякуватиму Господу за те, що почув мене тоді!
От такий був у мене недитячий дитячий сон…
02.08.2019р
© Автор Британ Галина Ярославівна
Щиро вдячна, що Ви любите мою творчість та відвідуєте мій сайт, в який я вкладаю багато своєї праці та зусиль.
У грудні 2022 року вийшла моя нова перлинка – найбільша книга поезії “Світає”, у яку увійшли всі топові вірші, які є тут на сайті.
Найкращою винагородою за мою працю є:
- Купівля моєї нової книги;
- Підписка на мене у соцмережах;
- Поширення моїх поезій;
- Донат на підтримку 5168 7451 3084 6501
Дякую за Вашу підтримку, вона дуже цінна для мене! З повагою і любов’ю, Галина Британ.
