Мене звати Давид. Мені 48 років. Я вчитель, працюю в школі уже понад двадцять років. Рік тому я потрапив в автомобільну аварію. З того часу моє життя змінилося… Два тижні я пролежав у реанімації в комі. Це був час переосмислення всього, чим я жив до того…
Я лежав на ліжку і бачив, як плаче поруч моя дружина, якій не давали ніяких надій, що я викарабкаюсь, та не міг ні поворухнутися, ні вимовити слово… В якусь мить я опинився біля дверей, і по-бачив всю цю картину збоку, – себе і дружину… Я не розумів, що це і чи живий я, але мені було дуже легко і спокійно. За мить, я побачив біля себе усміхненого чоловіка, він дивився мені прямо в вічі:
Продовжити читання “Прозовий твір “Подорожні””