Ти знаєш, на серці те́пло,
Ти знаєш, весна в душі…
Так ніби надво́рі спека,
Хоча за вікном дощі…
Продовжити читання “Поезія “Ти знаєш, на серці тепло…””
Поезія “А у твоїй душі чотири пори року…”
На цю поезію мене надихнуло розважання отця Піо – «Я бачу, що у ваших душах є всі пори року: не раз ви переживаєте безплідну зиму з частим розбиттям, тривогою і турботами, не раз – травневі роси із запахом святих квітів, не раз ви живете в літньому спекотному полум’ї бажань…»
А у твоїй душі чотири пори року:
Зима пронизлива… Сліди осінніх злив…
Весна квітуча… Літо синьооке,
Проходять павутинням твоїх снів…
Продовжити читання “Поезія “А у твоїй душі чотири пори року…””
Поезія “Прохолодою дихає місто…”
Прохолодою дихає місто,
По шибках стукотить вітерцем…
Йде, прощаючись, осінь барвиста,
Накриваючись жовтим плащем…
Продовжити читання “Поезія “Прохолодою дихає місто…””
Поезія “Спинися мить!”
Спинися мить! Нехай надихаюсь тобою,
Нехай вберу усе твоє тепло,
Я зовсім не сумую за весною,
І не тримаю те, що вже пішло…
Продовжити читання “Поезія “Спинися мить!””
Поезія “А за віконцем дощ…”
А за віконцем дощ, сповитий в осінь,
Листочки з вітерцем ведуть танок,
В берізки он, вже зовсім жовті коси,
Життя… У ньому сотні сторінок…
Продовжити читання “Поезія “А за віконцем дощ…””
Поезія “Блукала людяність осіннім містом…”
Блукала людяність осіннім містом,
У очі перехожих заглядала,
Торкалась їх, наповнюючи змістом
Їхні життя… І в душі проникала…
Продовжити читання “Поезія “Блукала людяність осіннім містом…””
Поезія “Було́…”
Було́… Я падала і підіймалась…
Було́… Я плакала, але й сміялась…
Було́… І літо, й мокра осінь…
Було́… І сонечко, і грози…
Продовжити читання “Поезія “Було́…””