Поезія “Серденько Надійки”



Я ще в утробі, зовсім ще маленька,
Та в мене є душа уже й серденько,
І ручки, ніжки, очка й губки маю,
Та важко дихати чомусь, я задихаюсь…

То щось страшне все душить мене й душить,
Я дихаю, стараюся й живу,
Я хочу бачити свою матусю,
Відчути її ласку й теплоту.

Ще трішки, знаю, мама мене любить,
Я знаю, вірю, ось уже й пора…
Я народилась… Дивне це повітря
Таке незвичне, добре… Я жива!

А де матуся? Ось вона напевно,
Та ні, це не вона, я помилилась,
Вона прийде, без неї страшно й темно,
Матусю де ти, де ж ти загубилась?

Навчилась я сидіти і сміятись,
В долоньки плескати і танцювати,
Отут таких як я малят багато,
Усі чекають своїх маму й тата…

Мене зовуть Надійкою, матусю,
І кажуть, що розумна я й гарненька,
Я все зумію, всьому я навчуся,
Лиш була б поруч, ти, моя рідненька!

Я знаю, мамо, ти прийдеш за мною,
Ти просто загубилась, заблукала,
Я тут, сумую дуже за тобою,
Чекаю зараз і завжди чекала…

Мені учора п’ять минуло років,
Я дуже чемна, вчуся вже читати,
Я прислухаюсь в коридорі до всіх кроків,
Я не стомилась тебе, рідна, виглядати.

Тарас назвав мене сьогодні сиротою,
А я йому сказала – це неправда,
Моя матуся прийде ще за мною,
Вона згубилась просто й заблукала…

Вона насправді любить мене сильно
І скоро прийде, зовсім скоро прийде…
Минатимуть роки, години, миті,
І почуття огорнуться туманом…

Та серденько маленької Надійки
Невтомно все чекатиме на маму…
14.07.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *