Вірш для бійця, який їхав в маршрутному таксі по пільгах
Таксі маршрутне, водій лютує
«Усі по пільгах» – він репетує
Це в бік солдата, що попри втому
Рюкзак тримає, їде додому…
В очах – гармати, вогні і танки
В очах пекучі, страшні світанки,
Окопи, крики і мін сичання,
Холодні очі, страшне прощання
У серці спогади ті колючі
Про втрату друга, таку болючу,
Про ту розпуку, що душу мучить,
Про ніч пекельну і сон гнітючий,
Про маму й тата, про рідну хату…
Водій же свою співа солдату:
«Ой, всі герої, хочуть возитись,
Хто мені гроші буде платити?»
Усі мовчали, солдат – ні слова…
Маленький хлопчик, що біля нього
Сказав, поглянувши в очі щиро
«Спасибі, дядьку, за Україну!»
Водій замовк мабуть стидно стало
В салоні тиша запанувала
Така глибока, всіх пронизала
Дорослі очі кудись ховали
Бо цей маленький дрібний хлопчина
З – поміж усіх них, один єдиний
Сказав спасибі, тому солдату
Що більше року не бачив хату
Не бачив мами, не бачив тата
А тільки кулі, війну, гармати…
Що у окопі мерзнув холоднім,
Що тільки вирвався із безодні
Війни пекельної, за країну
Яку не зрадив і не покинув…
Я також хочу , тому солдату
Вклонитись низько, щиро сказати
«Спасибі,сину, прости за муки
За всі терпіння, за чорні руки
За ті окопи що зі снігами
За ті болючі на серці шрами
За сни, що бачиш страшні ночами
За сиві коси і сльози мами…
За водія, що нахабно сину
Тебе образив, так без причини…
За те що молодість під гармати
Свою поклав ти, прости солдате…
05.01.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна