Колись, тримаючи мої долоні,
Мов скарб, що найдорожчий від усіх,
Ти поглядом обіймеш мої скроні,
Побачивши на них вже перший сніг…
Ти усміхнешся, сонячно і тепло,
Так усміхатись вмієш тільки ти…
І байдуже чи холодно чи спека,
Ми будемо пліч – о – пліч далі йти…
Ми будемо долати нездоланне,
Крізь хащі прокладатимем стежки,
Сонце шукатимем крізь марево туманне,
Не відпускаючи ані на мить руки…
І навіть, як зникатиме надія,
Дороги потопатимуть в снігах,
Я знатиму – попереду зоріє,
Бо Сам Господь благословив наш шлях…
Колись, тримаючи твої долоні,
Мов скарб що найдорожчий від усіх,
Я поглядом обійму твої скроні,
Ти знаєш я люблю той перший сніг…
22.10.2018
© Автор Британ Галина Ярославівна