Поезія “Душа болить…”

Він убивав, стріляв, заради волі,
Назавжди розтоптавши своє я,
Колись він не подумав би ніколи,
Що може так розпорядитись доля…

Блистіла у руках холодна зброя…
Він убивав…І плакала душа…
Світанок розтоптав думки холодні,
Він же солдат, у нього прав нема,

Тонути в сумнівах гіркій безодні…
Тремтіла, затекла його рука…
Колись, коли мине багато років,
І з орденом на грудях, в сивині

Він буде усміхатися юрбі,
Ніхто не відчуватиме тоді,
Як буде боляче його душі,
Бо час минав, стирав усе до тла,

Та пам’ятала все його душа,
І серце забувати не хотіло,
Допоки билось, билось, тріпотіло…
Прокинувся в окопі, задрімав…

Замерзли ноги, пальці і долоні,
Підняв до неба у молитві очі –
Він миру, сонця і тепла так хоче
І щастя для дітей своїх, родини,

І для країни, рідної країни…
– Андрій, відбій, – почулося згори,
Поїхали на базу відпочити.
І вмить життя по іншому стікає,

І сонце, наче мати зігріває,
І знов так хочеться радіти, жити!..
О Господи, нехай війна проклята,
Ніколи не зайде до нас до хати,

Нехай не треба буде вибирати,
Не треба буде зброю в руки брати,
Не треба буде у окопі спати…
Для того, щоб була щаслива мати…

Щоб усмішками зацвіла вона,
Щоб знов прийшла весна, ясна весна,
І сонце радості осяяло, зігріло,
Щоб все навкруг сміялось і раділо…

О Господи, нехай же мир настане,
І дим холодний назавжди розтане
Дим від вогню, що принесла війна,
Нехай розтане назавжди, до тла!
31.10.2014
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *