Поезія “Так хочеться весни!!!”


Я вчора плакала, тихцем, ніхто й не чув,
Не знаю навіть, що й найшло на мене,
Здавалось, душу холод проштрикнув,
І серце билось – билось як шалене…

Думками полетіла там де ти,
І ти забрав мене в свої обійми…
Прокинулась від звуків самоти,
А на душі і серці не спокійно…

Вмить телефон в кімнаті задзвонив,
Шукаю в метушні…Та що зі мною?
«Хто дзвонить?» – «Це товариш, побратим,
Ваш чоловік в лікарні, після бою…»

«Що сталося?! Живий, кажіть, живий?!!!»
– О Боже, он чого душа боліла…
«Живий, це був страшний, запеклий бій…»
«Спасибі Господи…» – тихенько шепотіла…

« Кажіть адресу, зараз запишу́…
Він сильний, крізь усе пройде, він зможе».
Змахнула зі щоки гірку сльозу,
Все добре…Він живий… Спасибі, Боже.

Дорога наче вічність пролягла,
Він там, чекає… Так її чекає…
Приїхала… У сні обійняла…
Здавалось щастя більшого немає…

Він тут, живий, він пережив цей бій,
Тихесенько торкнулася рукою…
«Люблю тебе, ти чуєш, рідний мій?
Все буде добре, я отут, з тобою…»

Він усміхнувся… Хоч в очах вогонь,
Від болю й жаху, що прийшлось стерпі́ти,
Не розмикаючи ані на мить долонь,
Вони залишились ще довго так сидіти…»

О Господи як хочеться весни!
Отої, щоб не плакали кохані!
Щоби до мами повернулися сини!
Загоїлися всі болючі рани..!

О Господи, як хочеться весни..!
01.03.2018
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *