У повітрі мрії кружляли,
Кожна з них промінчиком сонця,
Полетіла туди де чекали,
Виглядаючи у віконце….
І посеред яскравих мрій
Миготіла мрія хлоп’яти,
Що сховавшись в кімнаті своїй,
Виглядав із роботи тата…
Шум надворі, – острах в очах,
Голос тата розвіяв надії,
Знову випив… У серці – страх…
Розчинилась в повітрі мрія…
Не потрібні йому цяцьки,
Ні смартфони, ні перемоги,
Лиш би тато більше не пив.
Оковитої до знемоги…
Лиш не бачити б дорогі
Очі татові захмелілі,
Бо вони тоді не такі,
Не ласкаві, а збайдужілі…
Не проникливі, не свої,
А холодні , чужі до болю…
Глянеш в них – і холод в душі
Мов не тато поруч з тобою…
Не могло зрозуміти хлоп’я
Як у татові дорогому
Можуть жити два різні я –
Той свідомий і несвідомий…
Той, що любить понад усе
І до серденька пригортає…
І отой, що поглядом б’є
І їх з мамою ображає…
Той, що грається з ним в м’яча
І на ніч казочки читає,
І отой, від якого душа,
Вкрита холодом замерзає…
– Спати, хутко, що там за шум? –
З коридору вмить залунало…
І хлоп’ятко бігом – бігом
Під периною заховалось…
Шепотіли малі вуста:
– Милий Боже, Тебе благою,
Хай не п’є оковиту татусь,
Буду чемний завжди, обіцяю…
Намочила щоку сльоза,
Тихо янгол торкнувся маляти:
– Спи, маленький, молитва твоя
Із кайданів визволить тата…
Рветься серденько із грудей,
І кричить мов зранена пташка
– Не калічте своїх дітей
Не міняйте любов на пляшку…!
Бо минатимуть скоро дні
Час стиратиме світлі миті,
І незчуєтесь, як чужі
Стануть Вам найдорожчі діти…
22.08.2020
© Автор Британ Галина Ярославівна