Поема “Нескорений” (пам’яті Георгія Тороповського)

Тридцяте листопада був «Майдан»
Наказ віддали «чорні кардинали» –
«Розбити, розігнати «Балаган»
І було пекло з вибухівкою й кийками.

І закривавлені студенти молоді,
В монастирі Михайлівському заховались,
Вся Україна знала вже тоді,
Що боротьба зі злом лиш починалась.
А вулицями Києва в цей час,
Ішов народ, за волю, за свободу,
Нескорений народ, і серед мас
Серед так званого «Маршу мільйону»,
Був він, такий ще юний, молодий,
Із вільною і світлою душею,
В очах – безодня молодечих мрій,
Йшов, підійнявши стяг понад землею.
Той синьо – жовтий стяг, що так любив,
І так турботливо його оберігав,
Це був лише початок, час коли
Народ нескорений на боротьбу вставав!
***
Записка на столі: « Привіт, матусю,
Інакше поступити я не в силі
Я за ідею йду, ти ж розумієш,
Пробач, я скоро повернуся, мила».
Гудів майдан, вогні і барабани,
Усе змішалося, ішло протистояння.
Він стомлений зі стягом на спині
Стояв за правду там у тій юрбі.
Юнак, той щирий, світлий, молодий
Блек Хантер був у нього позивний.
Зима пронизувала все навкруг морозом
На очі навертались сльози,
Бо на Майдані тім життя згасали
Тих хлопців, що за правду тут стояли…
Небесна сотня відійшла у небо,
Здіймаючись крильми понад майданом,
І Хантер знав, нізащо не відступить,
Не зрадить Україну – свою маму.
Пекельний лютий, хвиля вибухова,
Відкинула його на кілька метрів,
Контузія, лікарня… Та недовго,
Бо він спішив, бо хлопці там у «пеклі».
Лежати часу зовсім не булО,
І знову, – «Мам, пробач, зрозумій я мушу
І він пішов боротись у АТО
І мамі кров’ю обпікало душу…
***
Під Мар’їнкою бій, у засідку попали
Та все ж боролися, не відступали
Поранення тяжкі осколки в тілі
Холодні лікарняні стіни білі…
– Мамо, не їдь, царапина у мене,-
По телефону Хантер говорив,
У серці знову почуття шалене
Він до товаришів на фронт спішив.
А потім Іловайськ, котел пекельний,
Дзінок до мами – на тім боці крики:
– «Ти, мамо всім дзвони, шум підіймай,
Бо пекло тут, дуже багато вбитих…»
Додому повернувся вже не він,
Схвильований, понурий і чужий…
Не Жора, – Хантер, посумнілий погляд
Та на передову, він рвався знову…
І все ж поїхав, на вокзалі сів у потяг.
А вранці був дзвінок – «Його нема»
І відмовлялась вірити душа…
Він ангел, що боровся до кінця!
І полетів у небо до Отця…
Георгій, Жора, Хантер, світлий, щирий,
Стояв в бою за свою Україну,
Він переміг, те зло, він переміг
І небо плакало… І падав сніг…
***
І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну
Що борються за правду до кінця.
Заради щастя,справедливості і волі
Заради світлої, ясної долі…

24.03.2017р.
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2018р-2024р © Галина Британ. Авторський блог поетеси "Жива поезія душі…". Використання матеріалів дозволено лише за попередньою згодою з автором і за наявності активного посилання на http://galynabrytan.lviv.ua/