Блукала людяність осіннім містом,
У очі перехожих заглядала,
Торкалась їх, наповнюючи змістом
Їхні життя… І в душі проникала…
Хотілось їй пробитися крізь стіни,
Крізь куряву буденного сміття,
У натовпі, що нісся без зупину
Губилася, немов мале дитя…
Збивали з ніг невпинно перехожі,
І падала вона і підіймалась,
Та не спинялася, – вкладала Слово Боже,
У душі втомлені що так її чекали…
02.10.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна