День і ніч, дві пори – паралелі,
Разом йдуть вони поруч завжди,
Наче долі – сумні і веселі,
Заплітають життєві стежки…
Заплітають, даруючи мрії,
Окриляючи щастям серця,
Надихають… Ламають надії,
Заплітають все наше життя…
Біле й чорне – все поряд чого ж так?
Невгасимий життєвий дует,
В бочці меду завжди дьогтю ложка
Щоб нудотним не був отой мед.
Це – гармонія, та, без якої,
Не зіграєш мелодію ти,
Що звучатиме чисто і гідно
Розплітаючи долі вузли.
05.07.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна