Він прокинувся.. Ранок… А так не хотів прокидатись
Бо у сні, тому сні, в нього було омріяне все,
Міг у снах на курорти в відпустки літати,
На авто дорогому ганятися міг по шоссе…
В магазинах розкішних усе що хотів купувати,
Про роботу забути і грошей міг не рахувати…
Але ні, ця реальність… Нахабно усе перервала…
Там на кухні, чекає на нього вже кава…
І дружина сніданок готує й сміється щасливо,
Випив каву, й побіг на роботу квапливо…
Знову цей кабінет, ця нудна і обридла робота
Знову треба чекати закінчення тижня – суботи…
Йшов по вулиці, не помічав перехожих
День як день всі вони одинаково схожі…
І умить, наче грім серед неба ясного,
Все зчорніло, лиш біль… Крики… Скрегіт машини..
Надоїдливі звуки карети швидкої…
І бажання єдине одне і єдине
Тільки б жити, прокинутись й жити,
І усмішку дружини побачити знову,
На роботу квапливо спішити,
Випиваючи в поспіху каву ранкову…
Пройде час, і Господь допоможе йому,
Він одужає, знову прокинеться зранку,
Та тепер вже щасливий не в сні – наяву,
Він радітиме тому світанку…
Тій усмішці дружини, що гріє теплом,
Тому сонечку, що обіймає,
Тому вітру, що свіжістю дме у чоло,
Тому щастю, що зараз він має…
Він щасливий, раніше й не бачив,
Щастя поруч, завжди біля нього було, –
Щастя жити, радіти, кохати..
Дарувати усмішку, відчувати тепло…
Він ішов на роботу, ні летів мов на крилах
Розглядав перехожих, всміхався їм щиро
Милувався світанком, слухав співи пташині
Наче вперше ішов по тій самій стежині…
Що ж тут скажеш, Бог кожному щастя дарує
Тільки мало хто бачить його і цінує…
25.06.17р
© Автор Британ Галина Ярославівна