Осінь холодом тіло проймала,
Цяпотіла дощами по шкірі,
Павутинням думки огортала,
І прокрастися в душу хотіла…
Але ні, їй не сила пробити,
Панцир віри збудований світлом.
Намагалась вона остудити,
Душу сяючу, в’їдливим вітром…
Але як не старалась, невтомно,
Не зуміла цього і не зможе!
Бо що осінь супроти любові,
Що несе у собі́ слово Боже!
І душа за цим словом навіки,
Мов за світла стіною витає,
Не старайся пробитися вітре,
Тільки крила свої поламаєш..!
28.09.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна