Колись мені подарували гумку,
Таку біленьку, чисту, як папір,
Сказали: «Це для твого порятунку,
Згодиться у житті тобі, повір…»
В кишені гумка все життя лежала,
А потім якось я її знайшла,
В дорозі душу всю заплямувала
Та гумкою відтерлася душа…
Плями від болю і образ багнистих,
Брудни́х пліток солоного дощу,
Відтерла гумка, стало чисто – чисто,
На чистому все но́ве напишу́…
На чистому я напишу́ про щастя,
Про світло дорогих мені очей,
А гумка хай у спадок передасться
Я понесу її поміж людей,
Повитираю всі болючі плями
Що душі затягли туманом сірим…
Що це за гумка, вам мабу́ть цікаво,
Ця гумка – сильна, непохитна віра!
12.09.2019р.
© Автор Британ Галина Ярославівна