Не плачу, ні, кому потрібні сльози,
Душа стікає краплями роси,
Між сірих днів загубленої прози,
Мені б лишень краплинку доброти…
Мені б краплинку світла і надії,
І більш нічого в долі не прошу́,
Бо вітер часу все одно розвіє
Те що пусте, порожнє на шляху…
А те, що справжнє, лишиться навіки,
Крізь призму часу, світлом перейде,
Тектимуть світом повноводні ріки,
Щоби наповнити добром усе живе…
07.03.2019
© Автор Британ Галина Ярославівна