Листи дитячі Миколай читав,
Від світлих українських діточок,
Сльозу тихенько зі щоки втирав,
Не вмістяться бажання ці в мішок…
Рядки спліталися зі слів війна, бої,
Слова «татусь пішов…» душили болем,
Він постарається для кожного із них..!
Встав, вийшов тихо до саней у поле.
І мовив «Отче, молю, хоч на мить,
Пусти зі мною татусів сиріток,
Тих, що до тебе, назавжди пішли,
Хай обіймуть востаннє своїх діток…»
І звідусіль приходили вони –
Воїни світла, до саней Святого,
Їх так багато, довго йшли і йшли,
Мов ангели без болю і тривоги…
«Поїхали» – вмить крикнув Миколай,
На Україну вирушили всі,
Видніються домівки, – рідний край,
І заблищали очі в татусів…
За руку зі святим в свої домівки,
Всі татусі тихесенько ступали,
І ніжно – ніжно сплячих своїх діток,
До серденька з любов’ю пригортали…
І діточки у сні всміхались щиро,
Бо в мить цю світлу кожному із них,
Ніжні обійми татусеві снились,
Дарунок що найкращий від усіх…
А потім татусі у вись вертались,
До Бога йшли спокійною ходою,
Зі спокоєм в душі, бо попрощались…
Обійми рідних гріли теплотою…
Пішли… Постояв трохи Миколай,
В очах – обіймів батьківських картини,
«Молитимуся, любі, за Ваш край,
Щоб мир прийшов у всі ваші родини…»
Змахнув сльозу, у сани тихо сів,
З дарунками по світу полетів…
20.12.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна