Мороз гуляв по вулицях, алеях,
Ховав під інеєм натомлене гілля…
Враз у вікні побачив орхідею,
І десь поділась із – під ніг земля…
Завмер на мить, захоплений красою,
Відтінками і барвам її,
Вдивлявся… Так, вона була отою,
Яка приходила до нього уві сні…
І в серці дивне щось запломеніло,
Тепло, якого досі він не знав…
В душі, що вже замерзла, зледеніла,
Вогонь зайнявся… Так, він покохав…
Один лиш крок і ось вона, так близько,
Долонею торкнувся до вікна,
Два погляди, на мить одну, сплелися,
Забились в такт закохані серця…
І все перетворилося на казку,
І щастя пронизало їхні дні,
Мороз навчився дарувати ласку,
Розтанув лід холодної душі…
Так, він і досі ходить поміж вулиць,
Повір, це правда, це не чудеса…
Він в кожному вікні її малює,
Заглянь на шибку, – там її краса…
27.12.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна