В обіймах світанку, омите росою,
Заквітчане сонцем, заросле травою,
Видніється поле, на ньому хатина,
В хатинці матуся колише дитину…
Колише співаючи: «Спи милий сину,
Хай буде твій сон чарівний і щасливий…»
Співає матуся, і сльози ковтає,
Бо долю синочка свого уже знає.
І бачить – він виросте сильним, сміливим,
Боротись піде за свою Україну,
І там у вогні у пекельнім котлі
Лежатиме він на холодній землі.
Брати рятуватимуть свого солдата,
Та смерть не захоче від нього тікати,
І він полетить в небеса до Ісуса,
І тільки у сні ще прийде до матусі.
І скаже : «Не плач моя рідна, не плач,
Я поруч з тобою, за сльози пробач…
Матуся – то зболена наша країна,
Що плаче й горює за кожного сина,
Вона усе знала, коли колихала,
Коли ще маленьким для нього співала…
30.01.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна