Закохався у голубку лебідь,
В душу ніжну, як весняний цвіт,
Радісно кружляла пара в небі
Обіймаючи любов’ю світ…
Поглядали лебеді – судили:
“Ой не пара, ой не пара ви,
На лебідок глянь, які красиві,
Із яскраво – білими крильми…
Що ота голубка сизокрила,
Непримітна надто і проста…”
Шматували почуттів вітрила
Плямували осудом життя…
Плакала голубка на світанні,
Мучилась тонка її душа,
Обійняла милого востаннє
І тихенько зранку утекла…
Довго він шукав її повсюди,
Крила збились, змучений упав,
Серце рвалось боляче у грудях,
Він кохав, її одну кохав…
Так хотів сказати їй єдиній,
Що у серці в нього лиш вона,
Він лежав, замучений, безсилий,
Вмить торкнувся хтось його крила…
– Мій коханий, я завжди з тобою,
І втекти назавжди не змогла…
Пломенить душа моя любов’ю…
Ти, коханий, ти – моє життя…
Хай услід лунають пересуди,
Я без тебе, наче не жива,
В кожному житті багато суддів,
Але доля в кожного своя…
Ніжно обійняв кохану лебідь,
Сильними пташиними крильми…
Як побачиш їх колись у небі
То прошу, не треба, не суди…!!!
03.04.2021
© Автор Британ Галина Ярославівна