Любов не йде, її ховають хмари,
Вмиває дощ, женуть кудись вітри,
Затягують буденності тумани,
Але вона продовжує цвісти…
І проростати крізь сніги і бурі,
Світити в темряві, щоби вказати шлях,
Лиш зупинись, прислухайся… Ти чуєш?
Вона голосить, мов підбитий птах.
Їй хочеться здійнятись і летіти,
Вона з небес дарована тобі,
Щоб ти зумів не просто йти, а жити,
Квітчаючи весною чиїсь дні…
Любов не йде, ніколи і ніку́ди,
Вона росте корінням із душі,
Вона була завжди, і є і буде,
У ній, у ньому, в тобі і в мені!
11.03.2019
© Автор Британ Галина Ярославівна