Заплющ очі… Бачиш як сніжить…
Сніг до вій торкається легенько,
На перехресті іграшка лежить
Поруч дитиня зовсім ще маленька…
Підходь, візьми на руки це маля,
Йому так страшно, тут, біля дороги,
Воно – це ти, маленьке твоє я,
Якому так потрібна допомога….
Скажи йому що б ти собі сказав,
Що б ти хотів, почути як боліло?
Як біль душив, а лютий страх проймав,
Колючим дротом сковуючи тіло…
Скажи йому – тепер усе гаразд,
Його не скривдить більш ніхто й ніколи!
Я знаю, сльози душать, ти поплач,
Нехай стечуть сльозами твої болі…
Нехай очистять накип, що роки,
Збирався на душі твоїй тендітній,
Із каменем у грудях важко йти
Здавалось бракло іноді повітря?
Здавалось не скінчиться ця зима,
І ти, серед людей, такий самотній,
Всі поруч є, та наче їх нема
І очі навкруги такі холодні…
Поплач, поплач, пробач і відпусти,
Глянь на маля, воно тепер щасливе,
У нього є дорослий сильний ти,
А значить зараз все йому під силу.
Розплющуй очі, снігу вже нема,
Ані дощу, ні холоду, ні вітру!
Так тепло… Все… Скінчилася зима…
Попереду лиш світло, тільки світло…
17.10.2024
© Автор Британ Галина Ярославівна