Ніч обіймала світ місячним сяйвом
Ніжно берізка гойдала пташа…
Нині вона зрозуміла що зайва
Йшла, спотикалась самотня душа…
Боляче знати що ти не потрібна
В світі ілюзії, в світі гріха
Їй так хотілося сонця і світла
Так натомилася в клітці вона…
Руки у ранах, ніженьки босі,
Світом блукала шукала тепла
А на світанку вернулась додому
Тихо в вікно заглянула вона…
Біля вікна він сидів, наче привид
Погляд його пустотою вражав
Де той успішний, сильний, щасливий,
Той що все міг у житті, і все знав…
Той від якого душа утекла
Бо відчувала – зайва вона…
Вдивлялась у очі і не впізнавала
Де ото щастя, де ота втіха?
Може даремно його покидала,
І у віконце постукала тихо…
Він відчинив… Очі сповнені болю
Де ж ти блукала – без тебе й не жив
Мов у тюрмі я, наче в неволі,
Рідна прости, я благаю не йди!
І обійняв ту змучену душу
Ту у яку колись просто плював
Ні, без душі не життя, існування
Міцно в обіймах її він тримав…
Ти так потрібна мені, так потрібна
Не відпущу більше ані на мить
Буде тебе берегти, цінувати
Тільки залишся зі мною, не йди…
І усміхнулась душа, все простила
Світлом засяла, розквітла, ожила…
А в вишині у небесній блакиті
Ангел всміхався, і щиро радів,
Потім змахнувши крилом білосніжним
Вслід за душею в життя полетів…
10.06.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна