Поезія “Із вирію вертались журавлі”

Із вирію вертались журавлі,
Їм сумно було на чужій землі,
І ледве дочекалися весни,
Змахнули сильними лелечими крильми,

Й додому полетіли, довго – довго,
Летіли через море, океан
Крізь хмари темні, крізь густий туман…
Ось видно рідний край, вже Україна,

Така своя, рідненька і Єдина,
Та що ж це трапилось із нею, де сади?
Квітучі, повні зелені, ліси?

Де пишні хатки, яблуні біленькі,
Що ж трапилось з тобою, мила ненько!
В розпуці билися, кидались журавлі,
Схилялись до зчорнілої землі,

Окопи скрізь, розрита вся земля,
Вогні і танки їздять на полях,
Немає їхнього родинного гнізда
Все зруйнувала, знищила війна…

Побачили солдати журавлів,
Насипали їм їжі, – «Пригощайтесь,
Ви лагодіть гніздечко тут собі,
Не бійтеся, із нами зоставайтесь…»

І звили знов гніздечко журавлі,
На своїй рідній матінці землі,
Під синьо жовтим стягом України
Роздався стук лелечої родини…
24.03.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *