Розлогим шляхом милувались очі,
Раділо серце, тішилась душа,
Дитя робило перші свої кроки
Невпевнено ступаючи в життя…
А у руках малесенька торбинка
Щоб по шляху збирати доброту,
Все більшою ставала ця стежинка
То вниз спускалася, то вверх на висоту…
І виростали на шляху тім перешкоди,
Холодні буревії і дощі,
І серце обіймала прохолода,
І щось боліло гірко на душі…
Губилися в дорозі світлі мрії,
Ховалися у тіні почуття,
Цвітіням пробивалися надії,
Крізь куряву буденного сміття…
Все важчою ставатиме торбинка,
І крок за кроком далі важче йти,
Здаватиметься мукою стежинка,
Чому? Що сталося? – Питатимете ви.
Наповнилась торбинка аж до краю,
Камінням із образи, гніву, болю,
І крок за кроком важче все ступає
Людина, що несе її з собою…
Та гляньте що це, – він її скидає,
Мов це ярмо що тягне на коліна,
І руки вгору в небо простягає,
І не потрібна більше ця торбина,
А на стежині квіти розцвітають,
У пахощі вдягається життя…
Людина вже не йде, вона літає,
Бо скинула непотребу сміття…
Скидайте цей тягар образ і гніву,
Скидайте, бо тернистим буде шлях,
Скидайте цю непотреба торбину,
І крила розправляйте, наче птах,
І серце у цвітіння одягайте,
І душу пронизайте теплотою,
Скидайте, не вагаючись, скидайте,
Не волочіть непотріб за собою…
08.08.2017.
© Автор Британ Галина Ярославівна