Дитяча казочка “Знахідка”

Осінь прикрашала все навкруг золотими барвами. Птахи відлетіли у вирій. Двоє дівчаток Оксанка і Іринка гуляли біля річки. Вони кидали камінці в річку, змагалися – хто дальше кине камінець. Ось Оксанка докинула майже на середину річечки, а Іринка ще дальше. Весело було дівчаткам, та тут вони почули якісь звуки. Ніби якийсь писк.
– Іринко, що це було, ти чула?, – запитала Оксанка.
– Так, цей звук чути з кущів, ідемо глянемо що там.

– Я трішки боюся, – позадкувала Оксанка.
– Не бійся, ми ж разом, ходімо.
І дівчатка пішли до кущика. Іринка заглянула під гілочку і побачила там маленьке каченятко, яке тихенько пищало. Воно було налякане, самотнє, і зовсім маленьке.
– Привіт, маленький, – сказала дівчинка, – як ти тут опинився?
Каченятко з острахом глянуло на дівчаток :
– Кря – кря.
– Оксанка взяла його на ручки і вони пішли скоріш додому.
Мама побачила стурбованих дівчаток і запитала:
– Що сталося?
– Мамо, дивись, кого ми біля річки знайшли, – вони показали мамі маленьке каченятко.
– Оксанко неси його сюди, – і мама показала на ганок.
Мама принесла лампу і ящик, в якому було трішки сіна, дівчатка поклали туди каченятко і мама включила лампу, над ящиком. Каченятко зігрілося і заснуло.
Потім наступила зима. Цілу зиму каченятко грілося у ящичку. Дівчатка годували і доглядали його. А коли наступила тепла весна, дівчатка принесли його на річку. І тут воно зустрілось зі своїми друзями. Воно було таке щасливе, весело борсалось у водичці. Дівчатка були дуже раді, що допомогли йому, вони з усмішками спостерігали за своїм каченям. Воно було вже зовсім доросле.
– Ходімо, Іринко, – сказала Оксанка, – воно тепер у безпеці.
І дівчатка побігли додому. Кожен день вони приходили на річку, зустрічались із каченям, а воно радісно підбігало до них, і гучно і весело крякало, ніби хотіло сказати :
– Спасибі вам велике!
05.02.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *