Дитяча казочка “Промінчик”

Сонячний промінчик гуляв між хмаринками. Він так любив легкий літній вітерець, запах солодких трав, квітів, він літав і насолоджувався прекрасним днем. Та коли наступав вечір промінчик разом з сонечком ховався за гору. Одної ночі він вирішив подивитись що таке ніч, він ніколи не бачив ночі, але так мріяв побачити її. Хто ж господарює в небі вночі?

І коли наступив вечір, сонечко заходило за гору, а промінчик заховався за деревами. Він сидів тихенько, мов заворожений і спостерігав як наступає ніч. Небо стало темним і все навкруг занурилось у темряву – дерева, будинки, хмари. Але вмить на небі засяяли маленькі світлі цяточки – це були зірочки.
Вони були такі красиві, що промінчик вирішив познайомитись з ними. Він підлетів близько до однієї з них і сказав:
– Привіт, я промінчик, а тебе як звуть?
Маленька зіронька глянула на промінчика:
– Я Зіронька, а ти звідки тут узявся, ти ж уже повинен спати, зараз ми – зірки небо освічуємо, ніч – це наш час.
Так я знаю, але мені так хотілось познайомитись з вами, і побачити що таке ніч.
Зіронька усміхнулась:
– Ходімо я познайомлю тебе з місяцем, нічним господарем неба.
Вони полетіли до місяця. Місяць був дуже великий і поважний. Він поглянув на промінчика і запитав:
– Чому ти маленький не спиш? Ти ж промінець, який світить удень?
– Він хотів познайомитись з нами, – сказала зіронька.
Місяць усміхнувся, – добре промінчику подивись яке красиве небо вночі.
– Так, – сказав промінець, небо ніби зачароване!
– А тепер тобі треба спати, а ми будемо працювати, правда ж зіронько?
– Так, так, – відповіла зіронька, – на добраніч промінчику.
– На добраніч, – сказав промінчик і полетів за гору.
Він був щасливий, тепер він знав що таке ніч, і хто господар неба вночі. Він спокійно заснув. А зранку знову радісно літав по небу, на хвилях вітру.
05.02.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *