Байка про марнославство

Колись давно зібрав Господь до себе,
Всіх мешканців землі, поговорити…
Для цього була он яка потреба –
Хотів для них бажання Він здійснити…

Ступив до нього вовк, похилий, сивий,
І мовив він бажання від общини –
Щоби усі у зграї мирно жили,
Щоби тримались мов єдине ціле…

Зрадів Господь, і виконав бажання…
Наступним говорили всі тварини,
А потім птаство, риби і останнім
Настала черга мовити людині…

– Мій Господи, я тут найрозумніший,
І моє слово й думка понад все,
Зроби мене найвищим понад інших
Щоб міг відчути першим я себе.

Зроби мене найкращим, найсильнішим
Бо я ж вінець усіх твоїх щедрот,
Я дійсно найкмітливіший, мудріший
Посеред всіх, оцих дрібних істот…

Зітхнув Господь, зросили сльози очі,
Усе живе пліч – о – пліч, брат за брата,
Усе живе разо́м триматись хоче,
Лише людина прагне панувати…

Отак і б’ємось за усе на світі,
По головах ідемо до медалі…
Ростимуть в марнославстві наші діти
Як будемо змагатися й надалі…
28.03.2019
© Автор Британ Галина Ярославівна

Поширити допис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *