Поезія «Кожен промах, неначе сніг …»

Коли плаче моя душа –-
То сумує Небесний Тато,
Йому боляче, а вона
Хоче це мені розказати,

Щоб не ранила більш Його,
Серед буднів шалених виру,
Ми ж зазвичай раним того́,
Хто нас любить, безмежно, щиро…

Та коли на щоку впаде,
Сивий попіл осінніх ранків,
Натовп стихне, запал мине,
Тільки тиша серед світанку…

Загірчить той вчорашній гріх,
Заболить той вчорашній вчинок,
Кожен промах, неначе сніг,
На поверхні твоїх сходинок…
14.09.2020
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *