О Господи, навчи мене простити,
І відпустити біль, що так пече,
Твій Син ішов, а поруч йшли дволикі,
А Він, всміхаючись, терпів усе…
О Господи, прошу не дай схитнутись,
Бо душить гнів сльозами до межі,
Скажи мені, скажи мені – як бути?
Як вистояти, встояти мені?
О Господи, почуй мене, благаю,
Подай мені, Мій рідний, свій покров,
Ти ж бачиш все, Ти, Тату, точно знаєш,
Що я не схибила ніде, Ти поруч йшов…
О Господи, вже вилила всю душу,
Немає сліз, немає вже нема…
Я знаю, Ти зі мною… Встану! Мушу!
Бо є серця, яким потрібна я….
24.03.2019
© Автор Британ Галина Ярославівна
Дуже сумний вірш
Добра Вам і Божої ласки!!!
Галино! Як гарно, Що я знайшла вашу поезiю! Менi це як помiч iти далi за Богом i не вiдступатися вiд вiри. Нехай Господь вас береже i благословить!
Дякую за щирість і світло Вашого серденька!!! Добра Вам і Божого блашлсловення!!! Обіймаю серцем!!!