Витри сльози, моя дитино,
Скинь мішок, що несеш давно,
Глянь, як сильно затиснув спину,
Та хіба ж він вартий того́?
Що у ньому? Образа свище…
Гіркі спогади і жалі́,
Тиха не́нависть… А навіщо?
А навіщо вони тобі?
Он поглянь – йдуть шляхами люди,
Хто несе мішок на спині –
Не іде, а стежками блудить,
Важко кроки даються, дні…
Бо отам, де тягар огидний,
Мали б вирости два крила,
І допоки його не скине,
Не здійметься під небеса…
То ж скидай той мішок, дитино,
Витри сльози і усміхнись,
Розпускай Богом дані крила
І здіймайся, лети у вись…
23.01.2020р.
© Автор Британ Галина Ярославівна