Прошу́, не мрій про все найкраще,
Це так безглуздо, помилково,
Ставатиме в дорозі важче,
І за́вжди краще буде в когось…
А по закінченні дороги,
Душа заквилить пустотою,
З чим при́йдеш у обійми Бога?
Що принесеш Йому з собою?
Як все життя у мріях сво́їх,
Ти прагнув все найкраще мати,
Не помічав біди чужої…
Як діточки́ хворіли в брата….
Як у сусіда хата впала
Бо вже старенька була зовсім,
Вони сім’єю ночували
В старенькій шопі цілу осінь…
А пам’ятаєш, як в дорозі,
До тебе підійшов хлопчина?
Він мав потребу в допомозі,
Не мав нічого за плечима…
Його життя пробите болем,
І він шукав у тобі друга!
Ти ж не зробив тоді нічого,
Лиш кинув – « Буде й біла смуга…»
Ти не помітив, як сестричка,
Твоя молодша посивіла,
Хоча було їй тільки тридцять…
Та в неї доня захворіла…
Тоді чужі їй зовсім люди,
Подали руку, підійняли,
А ти й не бачив, йшов в ніку́ди,
Бо очі «мрії» закривали…
Ти й не помітив, коли друга,
Того, що змалечку з тобою,
Скувала в’їдлива недуга…
Він так чекав підтримку твою…
Та ти не знав… Ти дерся вгору,
Не помічаючи нікого…
Ти знаєш, я боюся того,
З чим ти постанеш перед Богом…?
24.03.2018
© Автор Британ Галина Ярославівна