Землі омріяної мить,
Світанком небо запалить,
І синіх гір шалений цвіт,
І пташки радісний політ
В душі струною задзвенить,
І я забуду гострий сум,
Вчорашній біль, вчорашню втому,
Полину серцем в невідоме,
і душу звільню від усього,
В спокійній тиші потону.
А потім звуки залунають,
Зворушать струни вічних мрій,
Туман зрадливий заховає
холодні відблиски надій.
І сонце зійде, день настане,
Сховає сон, зітре тугу,
і все пройде, мине, розтане,
лиш мрії, що під небесами,
будуть тривожити думками
душі болючую струну.
07.08.2013
© Автор Британ Галина Ярославівна