Поезія “Безмежна сила у кохання…”

Закохався в зи́му падолист
У її красу небесно – білу,
Ось вона й прийшла… Обійнялись,
І на мить у щасті розчинились…

Лиш на мить… Бо час йому іти,
Та ця мить найкраща, незрівнянна!
– Знай, кохаю, – тихо шепотів, –
Через рік зустрінемось, кохана…

Віхолою билася зима,
Голосила за своїм коханим,
Обіймала інеєм гілля,
Де тремтіло листя, ще багряне…

Потім стихла… Спогад обійняв,
Щастям пронизав її серденько,
Як коханий ніжно пригортав,
Шепотів – кохаю, їй тихенько…

Він пішов, бо так судилось їм,
Бути не разо́м, але кохати…
Жити вічним спогадом своїм,
І чекати, знов і знов чекати…

Та кохання переможе все –
Біль розлуки, холод від прощання,
Вистоїть, крізь вічність перейде
Бо безмежна сила у кохання…
01.11.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *