Поезія “Бо що осінь, супроти любові…”

Осінь холодом тіло проймала,
Цяпотіла дощами по шкірі,
Павутинням думки огортала,
І прокрастися в душу хотіла…

Але ні, їй не сила пробити,
Панцир віри збудований світлом.
Намагалась вона остудити,
Душу сяючу, в’їдливим вітром…

Але як не старалась, невтомно,
Не зуміла цього і не зможе!
Бо що осінь супроти любові,
Що несе у собі́ слово Боже!

І душа за цим словом навіки,
Мов за світла стіною витає,
Не старайся пробитися вітре,
Тільки крила свої поламаєш..!
28.09.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *