До неї, ніхто не торкався твоєї душі,
Так ніжно і щиро, так лагідно, бережно, м’яко…
До неї, ти й не уявляв, що так любиш вірші,
Не знав, що у тобі так сонця і світла багато…
До неї, ніхто не лишався у тебе в душі,
Усі просто йшли, залишаючи слід за собою,
Вона ж назавжди… І з тобою крізь холод, дощі,
Усе навкруги наповняючи тільки красою…
До неї, ніхто не вдирався у твої думки,
Вростаючи глибоко в серце любові корінням,
Безмежжям наповнивши простір твоєї весни,
В якій кожна мить тепер стала для тебе прозрінням…
26.10.2021
© Автор Британ Галина Ярославівна