У натовпі, що гнався без упину
Самотня серед бли́зьких… Сирота,
Ступала тихо, похиливши спину,
Знесилена, ослабла доброта…
Їй так хотілось поділитись світлом,
Яке несла крізь грози і дощі,
Життя збивало з ніг холодним вітром,
Та все ж вона торкалася душі…
– Іди, шукай когось іще, – кричали…
– Мені ти не потрібна, геть! – Лилось…
І боляче їй і самотньо стало,
Та вмить її руки торкнувся хтось…
– «Привіт, як довго я тебе шукала,
Куди ж ти, дорога моя, втекла?
Ти, мабуть, загубилась, заблукала?
Без тебе на моїй землі біда…
Ходім зі мною, ти нам небайдужа!
Дай обійму тебе…» Обійняла…
Ти пра́ва, Україно, нашим душам
Так необхідна зараз доброта…
21.08.2018р.
© Автор Британ Галина Ярославівна