Крізь холодний дощ, мряку і туман,
Йшла по світу білому поволі,
Через море сліз, гіркоту й обман,
Зранена життям, самотня доля…
Поруч безліч доль, й не злічити їх,
В натовпі блукаючи, губились,
Пустота в серцях, за спиною – гріх,
От вони й зі шляху свого збились…
Варто лиш одній скинути ярмо,
Що тримає у кайданах ночі,
Вийде промінець крізь дощу рядно,
І прозріють збайдужілі очі…
І наповниться світлом пустота,
Щезне слід від грішної пилюки,
Доля розцвіте, йтиме не сама,
Бо віддалась Господу у Руки!
08.01.2018
© Автор Британ Галина Ярославівна