Поезія “Монолог серця”

Я твоє серце, пам’ятаю миті
Які, мабуть, ти сам уже й забув,
Які вже плином часу оповиті,
Та у мені живуть…Бо ти відчув…

А все що відчував – в мені застрягло,
Твій перший подих, мамина рука,
Твій перший крок, падіння, перша травма,
Твоя щаслива впевнена хода…

Страх перед тим, що в темряві під ліжком,
Страх, коли мама йде і ти один,
Радість від гри із друзями у сніжки,
Бешкетування, радість без причин…

Невпевненість коли ішов у школу,
Допитливість до всього, що навкруг,
Гордість за друга першого Миколу,
Він до сих пір твій найвірніший друг.

Перше кохання твоє, перші сльози,
Підтримка мами й тата у житті,
Всі почуття, що витирає розум.
В мені застрягли, назавжди в мені…

Мій перший біль, – я билось як ніколи!
Бо ти страждав, і я з тобою теж…
А потім ти прийшов у храм до Бога
Піднесенню тоді не було меж…

Бо ти навчився йти життям з любов’ю,
Це – щастя ключ, і ти його знайшов,
Як добре, що живу в тобі, з тобою,
Бо вище щастя серця то -любов!
24.05.2018р.
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *