У небі, обіймаючи вітри,
Летів орел понад розлогим полем…
Та враз відчув удар із висоти,
І гострі кігті пронизали болем…
Ворона вп’ялась в спи́ну, як реп’ях,
Клювати стала рвучко, аж до крові,
Та крил не опустив незламний птах,
Хоч спину вкрили плями пурпурові…
Він підлітав все вище в небеса,
Йому там рай, його стихія – воля,
Ворона ж, задихаючись, сповзла,
І гепнулася каменем додолу…
Ото ж, коли зустрінеш на шляху
Ворону, що вчепилася за те́бе,
Не стишуй крок, не виявляй страху́,
Вона впаде, як ти досягнеш неба…
19.04.2021
© Автор Британ Галина Ярославівна