Ти поїхала, а він зостався там,
На пероні тиші і споко́ю,
Осторонь усіх життєвих драм
Не судилось їхати з тобою…
Потяг рушив стрімко, як ріка,
Ти й не знала – він вже не встигає,
Зникла постать, згасла, як свіча,
Вже наступна станція чекає…
Ми у потязі, наздоганяєм час,
З нами ідуть тисячі, мільйони,
Ті що з нами, ті що після нас…
А за вікнами, за вікнами перони…
26.10.2019р.
© Автор Британ Галина Ярославівна