Поезія “Помовчимо…”

Помовчимо… Як за́вжди, наодинці,
Тихенько ввечері вмостившись на дивані,
Про те каміння, що зібралось у торбинці,
Там у душі, й наносить гострі рани…

Помовчимо … і стане легко зовсім,
Окутає надії павутиння…
Дивись, там за вікном вже майже осінь.
А у повітрі віє ще цвітінням.

Помовчимо, торкаючись серцями,
Прислухаємось до серцебиття,
Помовчимо і тиша разом з нами,
Наповниться акордами життя…

Помовчимо… усе мов на долоні,
Твоя душа так ніжно обіймає…
І не лякає сивина на скронях,
Бо душі наші у мовчанні розмовляють…
18.08.2017.
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *