Поезія “Пробач мені, Боже…”

Пробач мені, Боже, що іноді плачу, пробач,
Ці сльози ніяк не зневіра, то – слабкість дитяча,
Такий собі тихий, безмовний, дити́нячий плач,
Що студить вогонь, який іноді надто гарячий…

Пробач мені, Боже, що іноді просто мовчу,
Мовчання – вода, яка точить тихесенько камінь,
Мовчанням гримую заплакану душу свою́,
Немов вітражем замальовую вікна у храмі…

Пробач мені, Боже, що іноді просто стою,
Тупцюю на місті, не можу і кроку ступити,
Вигоюю рани, щоб потім, мов після дощу
Крізь будь – який ґрунт пагінцями любові пробитись…
11.07.2019
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *