Тільки мить від щастя до сльози
Тільки мить і фарби все міняє,
Сонечко не гріє, а пече
Вітер маски із усіх зриває…
І уже оголені серця?
Й душі всі, неначе на долоні,
Що таке, здавалося б сльоза,
Що стікає боляче по скроні?
Та сльоза, що обпікає й ранить
Залишаючи тягар останків…
В ній є сила – оголяти правду,
І змивати міражі пісочних замків…
24.06.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна