Поезія “Спинися, вітре…!”

Кудись сьогодні вітер поспішає,
Збиває з ніг, голосить мов дитя…
Що трапилось? Й на мить не затихає…
Так ніби це кричить саме життя…

Спинися на хвилинку, вітре милий,
Доволі тобі нині голосить…
Поглянь на землю, все навкруг зчорніло,
Кругом гілля поламане лежить…

За кимось видно плачеш чи бануєш,
Що так сьогодні квилиш по землі..?
Я знаю, біль з’їдає і руйнує,
Мій любий вітре, боляче тобі..?

Спинися тут, посидь, поплач тихенько,
У полі чистім, де людей нема,
Де місяць обійме тебе легенько,
Ослабне ця натягнута струна…

Спинися тут… Поглянь на Україну,
Там у окопах діти і брати,
Не дми, прошу, не залишай руїни,
А навпаки на поміч їм прийди…

Ти відчуваєш те, як плаче мати,
І болем б’єшся по її землі?
Та так ти можеш тільки зруйнувати
Тому не дми, сховай свої жалі..!
11.12.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *