Поезія «Стояла доля перед вівтарем…»

Стояла доля перед вівтарем,
Із Господом тихенько розмовляла,
Упало їй на груди тягарем
Те, що метою, сутністю вважала…

Стояла, сповідалася Отцю:
«Прости, мій Боже, що була сліпою,
Здавалося, я правильно живу,
Та все ж ступала кладкою хиткою…

Гадала треба брати від життя
Усе, що можна… У гріхах тонула,
Тепер болить у грудях каяття,
Тепер усе зрозуміла і збагнула…

Роки минули, коси в сивині,
А я тільки тепер почала жити,
Прости, прости, прошу́ прости мені
Навчилась я прощати і любити…

Навчилась я… Життя дало урок…»
У розпачі, навколішки упала,
Коли до неба залишився крок
Стояла, сповідалася, ридала…

Поглянь на себе, зараз чим живеш,
Спішиш непотріб від життя хапати?
Повір, пройдуть роки, і ти збагнеш
Що на піску ніщо не збудувати….
02.01.2021
© Автор Британ Галина Ярославівна

Поширити допис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *