Поезія «Тьотю, а купіть мені води…»

За продуктами забігла в магазин,
Біля входу хлопченя маленьке:
«Тьотю, а купіть мені води…»
«Добре, зараз вийду, я скоренько…»

Швидко до поличок, де вода,
Та ще кілька булочок схопила,
Ще чогось смачненького й гайда
До дверей, де хлопчик, поспішила…

Де ж хлоп’я? Нема його ніде…
Як же так, куди ж це він подівся?
Ні, вона нікуди не піде!
Він десь тут, у натовпі, згубився…

Бігала крізь натовп, що летів,
Вмить зустрілась поглядом з очима,
Так, це він! На лавочці сидів
Той малий чорнявенький хлопчина…

Підійшла: «Куди ж це ти побіг?
Ти ж води просив у магазині,
Я вже зовсім збилася із ніг…
Ось візьми це все тобі, дитино…»

Взяв і, наче сонце, засіяв,
Очі ніби в душу зазирнули:
«Я так просто, як завжди, сказав
Думав ви, як всі, пішли й забули…»

Булочку поспішно смакував,
Сяяли веселі оченята…
Дощ небесний землю поливав
Мабуть плакав там Небесний Тато…
10.12.2020
© Автор Британ Галина Ярославівна

Поширити допис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *